Ми прокинулися 24.02.2022 в 4:50 в Північному районі міста Харкова, який є найближчий до кордону з Росією. Нас розбудили гучні вибухи. Відразу прийняла рішення тікати з міста. Ми не могли покинути місто через шалені черги на автозаправках та відсутність палива. Врешті, ми виїхати під гучні звуки вибухів та потік бойової техніки на дорогах. Страх не давав дихати. Всією родиною ми виїхали з міста. Ми рухалися Україною, у пошуках безпечного місця, але страшно було скрізь. Це було відчуття ніби ми потрапили в інший вимір реальності. Лишатися в Україні було страшно, ми не витримували звук повітряної тривоги, цей страх паралізував. Хотілося захистити і обійняти своїх дітей, за них було ще більше страшно. Ми прийняли рішення їхати до Нідерландів, тут були наші друзі, яких прийняла нідерландська родина. Це і був наш орієнтир.
26 березня ми приїхали в Утрехт. Нас прийняла чудова нідерландська родина.
Ми відчули полегшення та безпеку. Утрехт здався нам нашим містом і став для нас другою домівкою. Все було навколо дивне і незвичайне, заворожували щасливі та безтурботні люди, які посміхалися та неквапно ходили містом. Але відчуття страху лишається, хоча Утрехт та люди, які тут живуть допомогли відчути життя та посіяти промінь надії на безпечне та щасливе майбутнє.
Op 24 februari 2022 werden we wakker om 04:50 in het noordelijke district van Kharkiv. Dit ligt het dichtst bij de grens met Rusland. We werden wakker van de luide explosies, de oorlog was begonnen. We besloten om de stad direct te verlaten, we laadde onze auto in en zette de kinderen en de hond, Rex, in de auto. Echter konden we de stad niet uit omdat er enorme rijen stonden voor het benzinestation, de brandstof was op. Uiteindelijk konden we de stad verlaten, we hoorden explosies en zagen een toestroom van militaire voertuigen op de wegen. Het geluid van het luchtalarm vulde de straten. Ik was zo angstig dat ik bijna niet kon ademen. Het leek wel alsof we in een andere dimensie waren beland. De hele familie verliet de stad in de hoop een veilige plek te kunnen vinden. We besloten naar Nederland te gaan, waar we vrienden hadden die bij een Nederlands gezin waren ondergebracht.
Op 26 maart kwamen we aan in Utrecht waar we werden ontvangen door een geweldige Nederlandse familie. We voelden ons enorm opgelucht en veilig. Maar toch was het gek, alles om ons heen was vreemd en ongewoon. Het voelde raar dat mensen ons op straat zorgeloos en vriendelijk gedag zeiden, terwijl er zoveel kilometer verderop een verschrikkelijke oorlog bezig is.
Tekst: Anna Zinchenko
Foto: Robert Oosterbroek
