З початком війни, я не вірила що це надовго, тому залишати місто я не хотіла. Мій 16-річний син відмовлявся залишати квартиру і спускатися у бомбосховище, коли загрожувала небезпека. Я зрозуміла, що так залишати не можу, це не безпечно. Я працювала в компанії, яка турбувалася про своїх співробітників і нас евакуйовували до Молдови. Але відчуття безпеки там не було знайдено, ми жили біля кордону і страх ескалації бойових дій не лишав нас. Тому я прийняла рішення рухатися далі. Це був не легкий шлях так, як мої батьки лишалися у м. Бахмут, я розуміла що там залишатися їм не можна. З кожним днем це відчувалося все гостріше.
15 березня 2022 ми приїхали до Нідерландів. Перше місто було Амстердам, я зі своїм сином зупинилися на одну ніч у знайомої і на наступний ранок для нас була знайдена приймаюча родина. Ми приїхали до Утрехта, нас прийняла чудова родина, яка подарувала відчуття дому та спокою.
Перебуваючи у безпечному місці, я забрала моїх батьків. Це було тяжко, покинути місто було не можливо. Але нам вдалося об’єднатися родиною.
Утрехт подарував повну безпеку, мене оточували добрі та позитивні люди, які постійно пропонували допомогу та допомагають. Здавалася, що куди б я не дивлюсь, я скрізь бачу надпис «Welcome Ukrainians».
Toen de oorlog begon, geloofde ik niet dat het lang zou duren. Daarom wou ik de stad niet verlaten. Mijn zoon had hetzelfde, hij weigerde het appartement te verlaten en naar de schuilkelders te gaan toen het luchtalarm af ging. Ik besefte me toen dat het niet langer kon. Vanuit mijn werk werd er geregeld dat we konden vluchten naar Moldavië. Toch voelden we ons daar niet veilig. Daarom besloten we om verder te reizen. Mijn ouders waren nog in Bakhmut, het voelde alsof ik ze moest achterlaten. Maar wij moesten verder, het was niet veilig.
Op 15 maart 2022 kwamen we aan in Nederland in Amsterdam. We logeerden de eerste nacht bij een vriend en de volgende dag vonden we een gastgezin in Utrecht. We werden hier hartelijk verwelkomd en we voelden ons erg thuis en op ons gemak. Pas toen ik het gevoel had dat mijn zoon en ik veilig waren, heb ik mijn ouders opgehaald. Het was moeilijk, maar we zijn erin geslaagd om ons te herenigen als familie.
In Utrecht was ik omringd door vriendelijke en positieve mensen die voortdurend hulp en bijstand boden. Waar ik ook keek, overal leek het bordje "Welkom Oekraïners" te staan. Dat gaf mij kracht.
Tekst: Anna Zinchenko
Foto: Robert Oosterbroek
